Армия и внутренние войска в противоповстанческой и противопартизанской борьбе: мировой опыт и современность / Под общей редакцией генерал-полковника Шкирко А.А., генерал-майора Золотарева В.А. – М.: Главное командование ВВ МВД России, Институт военной истории МО РФ, 1997. - 194 с - Кач-кач
Далі короткий виклад книги. Аналізувати не можу, не спеціаліст.
За партизан грають:
[!] неготовність армії до протипартизанської боротьби, інертність, невміння перейти на іншу стратегію і тактику. Це основний козир партизанського руху. Поки армія сидить в гарнізонах і чекає на масштабні зіткнення, рухається колонами тощо, доти їх будуть кусати з різних боків і всіляко деморалізувати;
- знання місцевості, особливо важкодоступної;
- підтримка місцевого населення;
- мобільність (особливо в купі з №1)
За армію грають:
[!] постійне бажання партизан продемонструвати свою силу і вступити у масштабний, армійський бій. Такі речі завжди закінчуються для партизан печально.
- сила і бабло.
- розвідка, сили спецоперацій
- цивільна адміністрація
Основна думка: всі війни, виграні партизанами (а також періоди активного існування), завдячують неповороткості армійських структур. До цього є всі передумови: армії не готуються до партизанської війни, оскільки це по суті боротьба з мирним населенням. Як наслідок - немає уставів, мінімум підручників, курсів підготовки. Тому поки армія роздуплиться і почне підлаштовуватися, партизани встигнуть багато.
Проте партизани підпорядковуються хитрій логіці, на певному етапі після успішних бойових дій кількість учасників руху зростає настільки, що "виростає" цілком армійська структура, з'являється важке обзроєння, підпорядкування, тилові та транспортні служби тощо. І наступний крок - повноцінні бої, у яких партизани програють, навіть якщо втрати будуть суттєво меншими, ніж у противника. Результат - відкат на партизанську тактику, переформування. Хто сказав "Гурби-Антонівці"? Тому розумні партизанен не переходять на армійську тактику, не тягають важке озброєння, а хитро партизанять. Інакше амба.
Другий ключ - робота з населенням. Якщо в країні давно не стріляють, в клубі крутять кіно, в кабаку продають свіже пиво, працює школа та баня, то сидіти в схроні якось некошерно, особливо взимку. Тому постачання свіжих кінострічок та пива - основне завдання місцевих властей, підтримуваних протипартизанськими силами. Партизани при цьому будуть відстрілювати касирів та барменів. Місцеве населення перестане давати їм старі газети та самогон. Профіт.
Третій ключ - не допускати поділу на партизан і протиповстанські сили за нацією, расою, релігією, партією. Чим ближчі сторони - тим менше ненависті, а потужність держави грає на неї.
Четвертий - перекрити канали постачання, у першу чергу з-за кордону. Якщо баз не було зроблено завчасно, то партизанити без допомоги інших держав (через їх розвідку тощо) нереально.
Тут проблема - що робити, коли В'єтнам, де джунглі та змії, вузькоокі партизани з калашами в норах та різні пастки. Вчити етнопсихологію) Хороший приклад того, що речі, очевидні на папері, на практиці потребують підготовки та серйозної роботи.
Ітого: коли/якщо держава/армія розвернуться і почнуть правильно вести протиповстанську боротьбу - вона приречена, буквально до року-двох. Тут - і шанси для партизан, є час на підготовку, наведення ідейних орієнтирів, облаштування баз тощо.
Висновок: дуже цікав книга з військової практики, що розповідає про конкретні приклади боротьби з партизанами та повстанцями. Багато цікавих прикладів, хороші висновки. Рекомендується небайдужим до теми.
Джерело: Осьдечки
Немає коментарів:
Дописати коментар